Новини :: Чемпіонат ААФУ

26.10.2018, 18:49 Чемпіонат ААФУ

Друкувати

«Факел» (Липовець): турнірний прогрес, робота над інфраструктурою

Минулий сезон видався дуже яскравим для «Факела» – третє підсумкове місце в Групі 2 Чемпіонату ААФУ та вихід у чвертьфінал Кубка України серед аматорів, де липовецька команда поступилася лише майбутньому володарю трофею. Поступове підсилення складу, збереження більшості лідерів та робота над вдосконаленням інфраструктури показують, що футбольний клуб хоче продовжити свій прогрес. У всякому випадку, нині команда йде четвертою у чемпіонаті та знову пробилася у чвертьфінал Кубка ААФУ, отже, підтверджує невипадковість своїх минулих досягнень.

Про заснування та розвиток ФК «Факел» (Липовець) розповів начальник команди Микола Любченко.

- «Факел» виступає у другій групі, де зібралися чинний чемпіон України серед аматорів, діючий володар Кубка ААФУ та низка грандів футболу своїх областей. При цьому ваша команда йде четвертою із цілком робочим, невеликим відставанням від трійки лідерів. А на які завдання загалом націлює керівництво у поточному сезоні?

- Наш президент Олександр Чигрин – молодий чоловік, але досить амбітний. Олександр Васильович живе футболом, і я радий, що є такі люди – за молодими майбутнє. Зараз наше завдання – потрапити в трійку та грати в стикових матчах в аматорському чемпіонаті України. У Кубку також хочемо дійти якомога вище.

- Не забуваймо, що в Кубку України цього сезону вийшла цікава ситуація. Ваша команда поступилася комарівській «Фортуні» – 0:3, але суперник знявся з турніру. Якщо чесно, на матч-відповідь готувалися як на формальність чи все-таки збирались дати бій?

- Минулого року в нас вже був прецедент, що ми дома програли 0:3, а на виїзді, в Корюківці виграли 4:1. Так і зараз – якщо вони змогли забити три голи за 90 хвилин, то чому б ми не змогли? Для чого ж тоді виходити на поле? Просто так? Відбувати номер? Зрозуміло, що команда готувалася! Так, наш суперник із Чернігівської області – досить сильний, але коли за тиждень проводиш три гри і переїжджаєш 2300 кілометрів, ще й з ночівлею – це важко. Команди Прем'єр-ліги – й то стогнуть, коли грають Лігу Європи чи Лігу Чемпіонів. Що ж нам рівнятися на аматорському рівні? Це футбол: колись можна закрити очі, всліпу вдарити та влучити у «дев’ятку» – всяке буває. Непередбачуваний вид спорту, і в цьому його цікавість – тому він і «Спорт номер один».

- Разом із тим, в випадковості успіхів «Факел» не звинуватиш, адже бачимо, що другий сезон поспіль ви пробиваєтесь і в високі стадії Кубку, і боретеся за лідерство в чемпіонаті. Можна казати, що сьогодні у вас є той склад, навколо якого можна будувати команду під майбутні завдання?

- В принципі, так. У силу різних причин ми важко входили в сезон. Дехто з виконавців пішов у команди майстрів – хлопці завжди шукають для себе кращої долі, і ми відносимося до цього з розумінням. Якщо людина до нас прийшла, а потім йде – в нас немає такого, що ми не відпустимо або почнемо ставити палки в колеса. Абсолютно ні! У нас бували такі випадки, що люди, на яких ми розраховували, переходили в клуби навіть нижчого рівня – десь підводили нас, але що поробиш, таке рішення. Так, було десь кислувато на душі, але нічого – буває.

Так от, кілька ключових гравців у нас вибули, тому ми трішки слабко почали. Але потім троє чоловік прийшли, знайшли їх в авральному порядку, і зараз більш-менш, процентів на вісімдесят чи навіть більше, команда укомплектована. Граємо практично одним й тим самим складом. Мені подобається, що в нашому колективі нормальний мікроклімат. Під’їжджають і люди з різних регіонів: наприклад, Євгеній Валько та Сергій Молочко приїжджають аж з Чернігівської області. Ще Олексій Притуляк з Житомирської області, але в більшості це – вінничани, доморощені подільські хлопці. Дали їм шанс, і вони стараються, грають.

І люди задоволення отримують, приходячи на стадіон. Вважаю, що для такого невеличкого провінційного містечка, як Липовець, районний центр з населенням до десяти тисяч – це і відповідальність, і гордість, тому що тільки наша команда представляє Вінниччину. Люди розуміють футбол, ходять на нашу команду – значить, свою соціальну функцію вона виконує.

- Разом із тим, ми бачимо, що серед новачків Андрєєв та Борячук – із «Ниви» (Вінниця), Молочко – із «Полісся» (Житомир). Це – Друга ліга. Притуляк останнім часом був у Польщі, але він теж багато грав професіоналах. Веду до того, що не кожен аматорський колектив має змогу вести таку якісну трансферну роботу. Тобто, ваш клуб живе стабільно? Є спонсори? Хто саме опікується командою?

- Головне фінансове навантаження лягає на президента нашого клубу: Олександр Васильович Чигрин закриває левову долю потреб «Факела». Плюс допомагає районний бюджет. Трошки є і спонсорів, хоч вони й не дуже великі, але їхня допомога також цінна.

- Граючий президент клубу Олександр Чигрин є найбільш віковим футболістом команди. Який він в ігровому плані? Чи тримає темп, чи може допомогти на полі?

- Він заявлений, грає нападаючим. Зрозуміло, що гравець 1981 року – трохи же віковий. Але Олександр Васильович підтримує форму: кілька раз виходив і на поле. У нього є і швидкість, і, що головне в футболі, голова. Можна ж просто бігти, але й треба ще й думати. Олександр Чигрин – креативний футболіст. Коли ми грали на область – запросили його до команди, і він прийшов разом із кумом, Володимиром Романовим (він теж у нашій заявці). З того часу й почалася наша співпраця.

В принципі, Олександр – наш земляк, 18 кілометрів від Липовця є райцентр Іллінці, він звідти родом. Він грав за Липовець, а потім говорить: «А давайте попробуємо проект? Підемо на трішки вищий рівень!». Команда тоді була середнячком чемпіонату області: за своїми фінансовими можливостями зірок з неба не хапали. Потім стали другими в таблиці, далі – чемпіонами, виграли Кубок і Суперкубок. Після цього вирішили спробувати грати і на Україну – ось і виступаємо тут уже другий рік.

- Причому, цього року в обласних змаганнях вже не берете участь?

- Ні, це дуже важко. Ми порахували, що минулого року грали через кожні три дні. За два місяці ми зіграли рівно двадцять ігор. Це тільки в англійській Прем’єр-лізі так можуть, але ж у них є і відновлювальний процес, і два склади. А тут – аматори, про що ми говоримо? І тим більше, які наші роз’їзди: Сумська, Чернігівська області… У нас Миколаївка – 700 кілометрів виїзд, там вже до Росії залишається 30. Тобто, дуже неблизько. В інших зонах, де Тернопільська чи Львівська області або команди Дніпропетровської області – там всі в межах 100-150 кілометрів. Наші хлопці фізично не можуть витримувати такі навантаження, тому вирішили боротися не на чотири фронти, а хоча б на два: аматорські чемпіонат та Кубок України. Тим більше, що календар нині в Чемпіонаті ААФУ насичений, достатньо матчів.

- Які ваші враження від цьогорічного чемпіонату?

- Минулого року для нас все було нове – зовсім інший рівень порівняно з обласними змаганнями. Команди в більшості своїй серйозні: і в технічному, і в тактичному плані, і в майстерності. Теж саме стосується суддівства і інспектування. У всьому рівень набагато вищий, ніж у тому ж самому чемпіонаті області. Зокрема Вінниччини, який ми бачили. А те, що цього року команди ще сильніші – так це і цікавіше!

Ось грали з Лебедином – нам трошки не пощастило. Були проблеми зі складом, не грав один із наших лідерів, Валько. Програвали їм 0:2 дома, зрівняли рахунок, але в них більш майстерна команда – зловили нас в одній контратаці та ми 2:3 програли. Гра була чудова! Чим вище рівень – тим приємніше дивитися. Бачу, що в західній зоні є команди, які всім програють. Кажуть, що то ДЮСШ просто грає дітьми – не знаю, мені здається, що від того не получаєш задоволення.

Ось грали в минулому чемпіонаті з Рубіконом – прекрасна команда! Їх тренер, молодий цікавий чоловік, казав, що за два місяці до чемпіонату тільки набрав футболістів. Дивлюсь цього року – це зовсім інша команда! Так, вони трішки підсилилися, але ж яка команда! Вийшла практично рівна гра: більше за рахунок морально-вольових нам трошки повезло.

Коли б’єш в одну хвіртку: по п’ять, по шість, по сім голів – це нецікаво, не той футбол. А ось коли боротьба та на 90+3 хвилині забиваєш: всі радіють, і команда, і вболівальники – це приносить задоволення! Дійсно, люди получають серйозний драйв! І від цього виграє весь футбол! Дворовий чи сільський футбол – це ж не те! У більшості команд нашого чемпіонату люди пограли серед аматорів або в Другій лізі. Хтось грав і в Першій лізі, і навіть в Прем'єр-лізі. Там уже є і досвід, і думка. Мені є з чим порівнювати. Ми раді, що в цій зоні – все нормально. А там, як буде – так і буде, але будемо старатися.

- Що запланували для розвитку «Факела» на найближчі роки?

- Я при цій команді вже 34 роки – з далекого 1984 року, можна сказати, був біля витоків цього клубу й нині також у ньому працюю, переживаю за розвиток «Факелу». Працюю директором дитячо-спортивної школи та районного товариства «Колос». Так трапилось: під легку руку назвали команду «Факел», хоча розглядали й інші варіанти. Команда постійно грала на область: результати були різні, але вона ніколи не вилітала.

Зараз же, при нашому президентові Олександрі Чигрині ми продовжуємо розвиток клубу. Вихід на всеукраїнський рівень – величезне для нас досягнення. Хороші гравці з’являються. Приїздять команди із великих міст. І це не залишає байдужими наших земляків. Завдяки футболу вперше з 2008 року нам виділили 500 тисяч гривень на реконструкцію стадіону з районного бюджету, 250 тисяч виграли обласний конкурс, плюс 300 тисяч нам дали субвенцію з Кабміну на закупку обладнання. Мільйон для нас – це захмарні гроші, а загалом-то проект закладений на два мільйони. Освоюємо їх, ось закупили тренажери, табло, заплановано багато робіт.

Тож дуже добре, що є така футбольна команда – спасибі Саші, хлопцям усім, нашій владі. Як би важко не було, але від спорту не відвертаються. Добре, що підтримують тих, хто працює. Потрошку щось робимо. Мріємо, що по завершенні робіт у нас буде за проектом стадіон на 1000 чоловік із реконструкцією, тож стадіон у нас буде ще кращим, не соромно буде показувати й проводити матчі такого високого рівня.

Артур Валерко.