Новини :: Чемпіонат ААФУ
«Легіонер» (Дніпро): 7 місце Групи 3 на проміжному етапі
Серед дебютантів сезону в Асоціації аматорського футболу дніпровський «Легіонер» – один із найбільш помітних. Хоча б тим, що в складі команди, що цілком відповідає її назві, виступає низка іноземних футболістів із різних країн Африки. 21 гравець із 27-ми у «Легіонері» – легіонер. І серед цих гравців абсолютна більшість – це новачки чемпіонату України з футболу, з якими ми всі знайомимося по ходу сезону 2019/20 в ААФУ.
Про по-своєму унікальний клуб чемпіонату України серед аматорських команд розповідає його співзасновниця та президент – Яна Нйарко.
– Скажіть, як з’явилася ідея заявити «Легіонер» на чемпіонат України серед аматорів?
– Ми з моїм чоловіком, який родом із Гани та грав колись на професіональному рівні в рідній країні та ОАЕ, вирішили створити таку команду десь два роки тому. Джон розповідав, що, коли він приїхав в Україну, йому було важко знайти собі команду. Він створив студентську команду, де грали його земляки. Вони їздили грати в Полтаву, Вінницю, інші міста. Він і ще кілька хлопців грали в кількох різних командах Дніпропетровської області та обласного центру. Я, подивившись, як вони грають – збірна африканців проти збірної сильних команд області, запропонувала їм спробувати створити свою команду. Ми пошукали хлопців по різних вузах, спершу це були тільки іноземці, заручилися підтримкою нашої обласної федерації, створили клуб. Вдячні Федерації футболу Дніпропетровської області, де нам пояснили, як отримувати міжнародні трансферні сертифікати, оформляти заявку та інші потрібні документи. Ось так і з’явилася наша команда.
– Чи встиг «Легіонер» пройти певну школу на обласному рівні?
– Так. Почали збирати в листопаді 2017 року, а вже в грудні стартували в змаганнях. Почали з зимових турнірів. Потім грали в Першій лізі чемпіонату області, доросли до Суперліги, де стали сьомим серед 12 учасників, але нашою мрією від самого початку було пограти в Чемпіонаті ААФУ. Це змагання всеукраїнського рівня, тут суперники з різних областей, в тому числі, дуже досвідчені команди, тут можна отримувати хороший досвід. Тим більше, у складі у нас, переважно, молоді гравці – їм, щоб мати хороше футбольне майбутнє, треба обов’язково пробувати себе в таких турнірах.
– Представники яких країн зібрані в цій команді?
– Гана, Ангола, Нігерія, Камерун, Марокко, Туніс, Гамбія, Сенегал, Єгипет, Лівія та, звичайно, Україна. У нас така команда дружби народів. І це – основа нашої ідеології, тому що ми часто, на жаль, стикаємося з расизмом і тому через нашу команду хочемо звернути увагу на цю проблему, пояснити, що головне – це повага до особистості.
– Хто ці хлопці, що грають за «Легіонер»? Як вони опинилися в Україні?
– Від самого початку ми збирали команду з іноземних студентів, тому, ясна річ, у нас і зараз найбільше тих, хто навчається в українських вузах. Але насправді компанія у нас досить різноманітна – є хлопці, що пограли професіонально, у них своє бачення футболу, вони мріють показати себе, десь зачепитися за якийсь клуб та отримати гідне запрошення з клубів вищих ліг. Є такі, хто працює в основний час, але любить футбол, тому після роботи приходить на тренування й матчі.
– «Легіонер» особливий тим, що навіть у матчах проти більш досвідчених суперників, перед якими стоять максимальні завдання, грає на атаку та чимало забиває. Звідки такий агресивний стиль?
– Справді, хлопці відразу зрозуміли, що Чемпіонат ААФУ – це зовсім інший рівень, до якого треба дуже ретельно готуватися та грати сміливо, наполегливо, гостро. У нас бували свої проблеми, пов’язані з переходом на більш високий рівень, травмами гравців, але ми дійсно намагалися навіть проти лідерів грати в атакувальному стилі. Звідси – матчі, коли ми, хоч і програвали, але забивали по 2-3 м’ячі. Хочемо завжди нав’язувати боротьбу, грати в свій футбол. Так, багато пропускали влітку та восени – зате намагалися це компенсувати готовністю до боротьби та вмінням відповідати атакою на атаку.
– Без кого неможливо уявити нинішній склад «Легіонера»?
– Кожен футболіст важливий. Але по результатах бачимо, що, скажімо, наш лівий вінгер Майкл Нйарко виділяється своєю грою. У нього 5 голів у 10 матчах. Ще на батьківщині, в Гані, його почали називати «Мессі» – і в нашій команді він також має таке прізвисько. На ньому тримається напад – Майкл добре заявив про себе в цьому сезоні. Не тільки забиває, а й асистує. В області за підсумками року він потрапив у шорт-лист номінації найкращого гравця сезону.
Також у нас є Антоніо Джозефат із Анголи, який багато забивав і віддавав. Серед лідерів можна відзначити Гедеона Боатенга. Лідер оборони Майкл Офосу Квабе, один із старожилів команди, без якого ми не уявляємо наш захист. Але, загалом, не хотілося б когось виділяти – а говорити, перш за все, про колектив в цілому. От тут, вважаю, ми стали міцнішими, ціліснішими.
– Як живуть в Україні ці хлопці, що приїхали з різних країн?
– Хтось знімає собі житло, хтось живе в гуртожитку при своїх вузах. Хлопці і на полі, і поза полем товаришують, спілкуються, постійно підтримують контакт один з одним. Що вони люблять з української кухні? Борщ, вареники, інші страви. Взагалі, африканські гравці найбільше люблять рис з м’ясом і спеціями.
У наших гравців є мотивація – показати себе в Європі, щоб отримати контракт із місцевими клубами. Хоча більшість хлопців у нашій команді – студенти, багато хто з них підробляє на різних роботах.
– Наприклад?
– Ну, от, наш «Мессі» – Майкл Нйарко – барбер. Він іноді підробляє стрижкою в барбершопі.
– У команді є кілька українців – зокрема, захисники й воротарі, яким треба мати повне порозуміння з одноклубниками. Як всі вони, представники 11 країн, спілкуються одне з одним на полі та поза ним?
– Спершу було дуже складно, є така проблема. Але зараз нестача правильної комунікації потихеньку виправляється. Хлопці мають уже порозуміння, вивчили основні слова, щоб синхронізувати дії. Плюс, наш Майкл Офосу вже давненько в Україні, він тут навчається, тому знає мову й може комунікувати одноклубників. Він у нас ще й капітан, тому завдання комунікації – більше лежить на ньому.
– «Легіонер» – дуже емоційна команда: і святкування голів бурхливі, і перед матчем особливі церемонії, і завжди гамірно під час гри…
– О, так! Передовсім, поясню: церемоній у наших гравців нема, просто перед матчем хлопці стають разом (у нас є і християни, і мусульмани), моляться, щоб Бог їх благословив на гру, щоб не було травм, щоб була чесна гра, щоб Бог дав мудрості суддям. І справді: ми старалися робити так, щоб «Легіонер» був однією родиною.
Що хлопці емоційні – це правда, але ми стараємося їх «остудити», щоб не було надміру емоцій і вони не переходили через край.
– У Фейсбуку можна побачити багато коментарів від іноземців на сторінці вашого клубу. Це родичі стежать за футболістами?
– Так, ми ведемо свої сторінки в Інстаграмі та Фейсбуку, маємо власний сайт, канал на Ютьюбі. Нам приємно, що новини «Легіонера» читають у різних куточках світу – через те, що постійно є нова інформація, фото та відео, до нас заглядають із інших країн. Взагалі, ми і є команда легіонерів в Україні, граємо з ними, для них, тому сподіваємося, що наша гра також буде цікава людям з-за кордону. Хочемо для наших гравців привезти частинку їхнього дому, щоб не скучали – добрі побажання від земляків і родичів в інтернеті допомагають.
– Чи є уже інтерес до ваших гравців від інших клубів?
– Так, причому, не лише з України. Ми працюємо в цьому напрямку. Минулого року, ще граючи на обласному рівні, відправляли нашого гравця в Третій дивізіон Румунії (це аналог нашої Другої ліги). Він відіграв кілька місяців, які залишалися до перерви в чемпіонаті, і, в принципі, йому продовжували контракт, але через певні візові проблеми довелося повернутися назад. Також був інтерес із інших країн. Молодими гравцями цікавляться – поки що не буду розповідати, хто й ким, хай це буде приємним сюрпризом.
– Жінок-президентів футбольних клубів в українському чемпіонаті зовсім мало. Як ви знайшли себе в футболі?
– Я з дитинства любила грати в дворі з хлопцями – у нас були такі, що займалися футболом, з ними було важко, але цікаво грати. Мені завжди подобалися рухливі ігри, до 15-16 років я взагалі з двору не виходила, з м’ячем не розлучалася, у складі нашої місцевої дитячої дворової команди ми їздили в інші райони міста. Я була єдиною дівчиною в команді, грала в воротах. На жаль, у моєму рідному місті дівчачої команди на той час не було. Зате, коли навчалася в технікумі – грала за збірну технікуму з баскетболу, а в університеті – була воротарем нашої гандбольної команди, хоча починала в цьому виді спорту з нуля.
На той час я трішки віддалилася від футболу, хоча й любила завжди, але коли познайомилася з Джоном і дізналася, що він футболіст, знову почала цікавитися цим видом спорту. Їхня команда, складена, з африканських студентів, виділялася іншим стилем, було дуже цікаво стежити за їхніми матчами. Так ми з чоловіком і вирішили створити нашу команду. Це була моя дитяча мрія, і я не думала вже, що Бог може її воскресити. Без Божої помочі це не сталося б.
– Які завдання клубу «Легіонер» як на весняну частину сезону, так і на більш віддалену перспективу?
– Зрозуміло, що в нинішньому сезоні вийти в плей-офф варіантів практично нема, але ми все одно будемо награвати склад, набиратися досвіду й старатися в кожному матчі грати на перемогу. Нам, можливо, очки не настільки важливі, зважаючи на відставання від групи лідерів, але ми хочемо, щоб наша команда ставала більш впевненою, майстерною. У нас є гравці, які виділяються, але поки що працюємо над командною взаємодією. Наше стратегічне завдання – готувати футболістів, давати їм належну ігрову практику й розвивати їх. Можливо, з часом ми знайдемо спонсорів, що дозволить швидше втілити наші задуми, а наразі ми планомірно розвиваємося й освоюємося на більш складному для нас, більш високому рівні.
Артур Валерко, SportArena.com
Для довідки:
ФК «Легіонер» (Дніпро)
Рік заснування: 2017
Президент: Нйарко Яна
Віце-президент: Нйарко Брайт Джон
Головний тренер: Нйарко Брайт Джон (до зимової перерви – Свистун Богдан)
Стадіон: «Олімпійські резерви» (вміщує 300 глядачів)
«Легіонер» в інтернеті:
https://www.facebook.com/FClegionary
«Легіонер» дебютує на всеукраїнському рівні в сезоні 2019/20.
